 |
| Віктор Трофимович Агієнко |
Біографія Віктора Трофимовича Агієнко
Народився Віктор Трофимович Агієнко 7 січня 1920 року (за іншими джерелами – 1917 року) в Катеринославі (тепер – Дніпрпопетровськ) у родині робітника. Закінчив 7 класів. Працював слюсарем на Дніпропетровському вагоноремонтному заводі.У Червоній армії Віктор Агієнко з 1940 року. Служив у 455-му артилерійському полку. Закінчив Горьківське військово-політичне училище в 1941 році. З 1941 року на фронті. Воював на Західному, Сталінградському, Степовому і 2-му Українському фронтах.
У жовтні 1943 року командир роти 586-го окремого танкового батальйону (219-а танкова бригада, 1-й механізований корпус, 69-а армія, Степовий фронт) лейтенант Агієнко одним із перших у батальйоні форсував Дніпро південніше Кременчука і разом з ротою утримував плацдарм на його правому березі.
Переслідуючи частини противника, які відступали, підрозділи стрілецьких дивізій досягли Дніпра на ділянці Мишурин Ріг (Верхньодніпровський район Дніпропетровської області) і з ходу взялися за подолання водного кордону. Гітлерівці робили безперервні контратаки, прагнучи скинути десантників у Дніпро.
Для збільшення сил на плацдармі зі складу 219-ї танкової бригади була висунута рота лейтенанта Агієнко. З настанням темряви десять танків Т-34 переправилися на правий берег річки і кинулися в район села Ганнівка, де склалася критична ситуація. При підході до позицій рота виявила десять німецьких танків і ланцюги ворожих автоматників, які йшли на десантників. Використовуючи фактор раптовості, рота Агієнко атакувала гітлерівців і знищила всі танки противника, не втративши жодного свого.
Незабаром рота вступила у бій в районі висоти 177,0 в районі села Бородаївка (Верхньодніпровський район Дніпропетровської області). Не чекаючи появи тут радянських танків, німці відринули на вихідні позиції. Переслідуючи гітлерівців, які відходили, танкісти Агієнко загнали вісім ворожих бронетранспортерів на їх власне мінне поле. У той же день ротою була знищена протитанкова батарея супротивника.
3 жовтня 1943 року рота лейтенанта Віктора Агієнко витримала нерівний бій з німецькими танками і самохідками. Радянські танкісти знищили чотири самохідки, але і самі втратили чотири машини. Лейтенант Агієнко був поранений, але не залишив поля бою.
За ці бої шестеро танкістів з роти Агієнко були представлені до звання Героя Радянського Союзу.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 20 грудня 1943 року за мужність, відвагу і героїзм, проявлені в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, лейтенанту Агієнко Віктору Трохимовичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 3587).
Після закінчення війни Віктор Агієнко продовжив службу в Радянській Армії. У січні 1946 року разом зі своїм однополчанином, Героєм Радянського Союзу лейтенантом Іваном Мозговим, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, скоїв хуліганські дії в кінотеатрі, намагаючись пройти безкоштовно в кінозал, а потім вчинив збройний опір військовому патрулю, який намагався затримати їх, поранивши одного з солдатів. Військовий трибунал Полтавського гарнізону 9 квітня 1946 засудив Мозгового і Агієнко до 5 років виправно-трудових таборів, кожного з позбавленням військового звання.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 11 січня 1949 Віктор Агієнко був позбавлений всіх звань і нагород. 31 травня 1976 року він був відновлений у званні, всі нагороди були йому повернуті.
Жив Віктор Трофимович Агієнко в Дніпропетровську, працював слюсарем на заводі електротехнічного обладнання. Помер 11 вересня 1997 року.
Нагороди Віктора Агієнко
- Медаль «Золота Зірка» Героя Радянського Союзу;
- Орден Леніна;
- Орден Вітчизняної війни I ступеня;
- Медалі.
