 |
| Аппій Клавдій Цек (Сліпий), Ватикан |
Аппій Клавдій Цек (Сліпий) (також Аппій Клавдій Сліпий; лат. Appius Claudius Caecus; помер у 273 році до н. е.) — давньоримський державний діяч і воєначальник, один із засновників римської юриспруденції, двічі консул (в 307 і 296 роках до н. е.). Під час своєї цензури, що почалася у 312 році, провів ряд політичних реформ, побудував Аппієву дорогу, яка закріпила за Римом Кампанію, і перший водопровід.
Аппій Клавдій належав до одного із найвпливовіших патриціанських родів Риму. Його батьком був Гай Клавдій Красс, що призначився диктатором в 337 році до н. е. Когномен Красс (Crassus) носив і Аппій, поки не отримав у старості прізвисько «Сліпий» (Caecus).
Аппій народився близько 350 року до н. е. На ранньому етапі своєї кар'єри він тричі обирався військовим трибуном, один раз квестором і двічі — курульним еділом. Дати та які-небудь деталі невідомі, але згадка триразового військового трибуната повинна припускати, що Аппій брав участь у самнітських війни і зміг у них відзначитися. В історіографії існує думка, що саме важкий військовий досвід міг змусити Аппія усвідомити необхідність політичних і соціальних реформ, які він і почав під час цензури.
Цензура Аппія Клавдія
У 312 році до н. е. Аппій Клавдій Цек став цензором разом із Гаєм Плавтвієм Веноксом. Заходи, зроблені Аппієм на цій посаді, дослідники називають однією із найсміливіших реформ в історії Риму. За підтримки народного трибуна Овінія Аппій Клавдій змінив систему комплектування сенату: право формування цього органу було передано цензорам, зобов'язаним включати до складу сенату кращих римлян з кожного стану пропорційно кількості курій. Клавдій включив у сенат людей незнатного походження, в тому числі кілька синів лібертинів (вільновідпущеників), що відображало посилення ролі торгово-ремісничих кіл, яке відбувалося в той час.
 |
| Похвальний напис на честь Аппія Клавдія Цека |
У своїй діяльності Аппій Клавдій Цек опирався на народ, «вважаючи, що сенат не має значення». Його реформи викликали опір знаті. Другий цензор достроково склав з себе повноваження, «засоромившись безсоромної несумлінності, з якою були складені сенаторські списки» (правда, згідно Фронтіні, Венокс був цензором півтора роки і пішов, обманутий Аппієм, який запевняв, що він вчинить так само); це мало означати кінець цензури і для Аппія, але останній відмовився йти. Навіть коли сплинуло вісімнадцять місяців, він залишався на своїй посаді, стверджуючи, що Емиліїв закон, що обмежував цензуру півтора роками, на нього не поширюється. Трибун Публій Семпроній Соф за підтримки сенату спробував заарештувати порушника, але троє з десяти трибунів виявилися на стороні Аппія, який завдяки цьому зберіг не лише свободу, а й магістратуру. Він залишався цензором, поки не закінчив розпочаті ним будівельні роботи. Залишивши посаду, згідно з Діодором, Аппій заявив, що осліп і під цим приводом залишався вдома, щоб уникнути переслідувань.
Консули 311 року до н. е. Гай Юній Бабульк Брут і Квінт Емілій Барбула відмовилися визнавати складений Аппієм список сенаторів і скликали сенат у колишньому складі. У 304 році до н. е. цензори Квінт Фабій Максим Рулліан і Публій Децій Мус завдали по реформам Аппія ще один удар: вони включили всіх безземельних громадян в чотири триби, що стали за рангом з перших останніми. При цьому за цензорами залишилося право складати список сенаторів.
Під час цензури Аппія Клавдія Цека була прокладена знаменита Аппієва дорога (Via Appia), яка з'єднувала Рим і Капую, в ході будівництва якої був проритий канал через Понтійські болота. Під керівництвом цензора було зведено перший акведук — Aqua Appia, протяжність якого склала більше шістнадцяти кілометрів; більшу частину цієї відстані він проходив під землею, що гарантувало безперебійну подачу води навіть у разі облоги міста. Ці роботи коштували величезних грошей і велися, принаймні частково, без схвалення сенату.
Перше консульство Аппія Клавдія Цека
Згідно з деякими джерелами Лівія, Аппій Клавдій Цек вперше домагався консульства ще під час своєї цензури, але народний трибун Луцій Фурій заборонив йому висувати кандидатуру на вибори. Аппій став консулом тільки у 307 році до н. е. разом з Луцієм Волумнієм. Саме Луцію Волумнію сенат доручив вести війну, що почалася з саллентинами, залишивши його колегу в Римі; це могло бути висловленням недовіри Клавдію як військовому фахівцю. Надалі Лівій, який з антипатією ставився до Аппія, повідомляє тільки, що той постарався «майстерним веденням внутрішніх справ збільшити свій вплив, коли вже військова слава все одно діставалася іншим».
У 300 році до н. е. Аппій виступив проти законопроекту Огульнія, що допускав плебеїв у колегії жерців, але зазнав невдачі; в 298 році він був інтеррексом.
Участь Аппія у Третій Самнітскій війні
У 296 році до н. е. Аппій Клавдій Цек став консулом вдруге. Хоча одне з консульських місць вже було закріплено за плебеями, Аппій намагався домогтися свого обрання в парі зі ще одним патрицієм, Квинтом Фабіем Максимом Рулліаном. Але його колегою, проте, став плебей — все той же Луцій Волумнія.
У цей час тривала Третя Самнітська війна; Рим вів військові дії проти етрусків і самнітів. Деталі участі в конфлікті Аппія не зовсім ясні. Його елогій гранично коротко повідомляє, що Аппій «взяв багато фортець самнітів, розбив військо сабинян та етрусків», а згідно Лівію, в Самнії діяв проконсул Публій Децій Мус, тож Клавдій на чолі двох легіонів і двадцяти тисяч допоміжних військ рушив до Етрурії. У цьому регіоні, мабуть, ситуація була найсерйознішою через формування сильної антиримської коаліції на чолі з Гелієм Егнацієм. Лівій розповідає, що після кількох невдач Аппій викликав із Самния свого колегу з армією, а коли той прибув, прикинувся, що не писав йому. Легати і трибуни все ж умовили консулів об'єднатися, і після цього римляни здобули перемогу в бою. Багато дослідників ставляться до цієї розповіді з недовірою: існує навіть думка, що історична основа тут зводиться до одного тільки факту формування антиримської коаліції і її часткового розгрому. Пізніше, виконуючи дану під час битви обітницю, Аппій побудував храм Беллони.
У наступному році Аппій став претором (це була одна з двох його претур, причому дата іншої претури невідома), тоді як консульство отримали більш заслужені полководці. Обрання було проведено заочно, оскільки Аппій все ще знаходився в Етрурії, звідки повідомляв сенату про посилення супротивника. У битві біля Сентіни він не брав участь, але після, посиливши свою армію за рахунок легіонів Публія Деція, разом з Луцієм Волумнієм розбив самнітів на Стеллатскому полі поблизу Капуї. Самніти втратили убитими більше шістнадцяти тисяч, тоді як римляни всього дві тисячі сімсот воїнів. Але тріумфу за цю перемогу Аппій не був удостоєний; ймовірно, причиною тому було вороже ставлення сенату до переможця з часів цензури.
Можливо, диктатура Аппія, яка згадується тільки в його елогії і датується періодом між 292 і 285 роками до н. е., теж була пов'язана з військовими діями.
Пізні роки Аппія Клавдія Цека
Продовженню кар'єри Аппія Клавдія Цека, мабуть, завадила сліпота. Деякі джерела стверджують, що Аппій осліп вже через кілька років після цензури (це стало нібито покаранням богів, розгніваних переходом культу Геркулеса до громадських рабів). В історіографії це повідомлення вважають неправдоподібним у контексті подальшої кар'єри Аппія; правда, Цицерон пише, що «древній Аппій, який давно осліпнув, продовжував займати посади, вести справи і жодного разу не відступився, як відомо, ні від громадських, ні від приватних турбот». У кожному разі Аппій Клавдій зберіг свій авторитет і впевнено контролював свій будинок, велику сім'ю і велику клієнтелу.
Остання згадка про Аппія Клавдія в джерелах відноситься до 280 року до н. е., до часів Піррової війни. Після поразки біля Гераклеї римський сенат обговорював мирні пропозиції Пірра, що передбачали надання незалежності всім грецьким містам Південної Італії, а також бруттіям, луканам, апулійцям і самнітам; ймовірно, більшість була готова прийняти ці умови. Дізнавшись про це, Аппій наказав рабам віднести його на Форум. Сини і зяті ввели сліпця в курію, і він звернувся до сенаторів з промовою:
«Дотепер, римляни, я ніяк не міг змиритися з втратою зору, але тепер, чуючи ваші наради і рішення, які перетворюють на ніщо славу римлян, я шкодую, що тільки сліпий, а не глухий... Ви боїтеся молоссів і хаонів, які завжди були здобиччю македонян, ви тріпочете перед Пірром, який завжди, як слуга, слідував за яким-небудь з охоронців Олександра, а тепер бродить по Італії не з тим, щоб допомогти тутешнім грекам, а щоб втекти від своїх тамтешніх ворогів... Не думайте, що, вступивши з ним у дружбу, ви його позбудетесь, ні, ви тільки відкриєте дорогу тим, хто буде зневажати нас у впевненості, що будь-кому неважко нас підкорити, якщо вже Пірр пішов, не поплатившись за свою зухвалість, і навіть забрав нагороду, зробивши римлян посміховиськом для тарентінцев і самнітів».Плутарх. Пірр, 18–19
Фрідріх Мюнцер вважає, що промова Аппія у Плутарха досить близька за змістом до оригіналу; Цицерон цитує початок промови в тому вигляді, у якому вона звучить у Еннія: «Де ж ваші уми, що йшли шляхами прямими // У роки минулі, куди, збожеволівши, вони ухилилися?». Присоромлені сенатори відкинули пропозицію Пірра і заявили, що будуть вести переговори тільки після відходу ворожої армії з Італії. Це рішення стало згодом одним із принципів зовнішньої політики Риму: переговори завжди мали вестися виключно на ворожій території.
На підставі повідомлень джерел про цю промову Цицерон у своєму трактаті «Брут» назвав Аппія Клавдія в числі найдавніших римських ораторів, написавши: «Можна здогадуватися, що він був красномовний».
Літературна спадщина Аппія Клавдія
Аппій Клавдій перший серед римлян склав збірник сентенцій латинською мовою. Вони були записані сатурнічним віршем; найбільш відома з них — «Faber suae quisque fortunae» («Кожен сам коваль своєї долі»). Цицерон згадує вірші Аппія, які стоїк Панетій хвалить в одному з листів Квінту Елію Туберону; на думку самого Марка Туллія, ці вірші були написані у пифагорейскому дусі.
Аппію належить ідея модернізації латинської мови, зокрема деякі зміни в орфографії. У правописі деяких слів він замінив букву "S" буквою "R". Аппію приписується складання календаря релігійних свят і зводу законів, опублікованих його секретарем Гнеєм Флавієм.
Текст сенатської промови Аппія про переговори з Пірром зберігся принаймні до середини I століття до н. е., але Цицерон в одному зі своїх трактатів зауважує, що навряд чи ця промова все ще комусь подобається.
Нащадки Аппія Клавдія Цека
У Аппія було четверо синів і п'ять дочок. Синами Цека були:
- Аппій Клавдій Русс, консул 268 року до н. е.;
- Публій Клавдій Пульхр, консул 249 року до н. е.;
- Гай Клавдій Центон, консул 240 року до н. е.;
- Тіберій Клавдій Нерон.
Таким чином, Аппій став предком всіх наступних Клавдіїв-патриціїв. З п'яти його дочок в джерелах згадується тільки одна, притягнута до суду в 246 році до н. е.
