Василь Онисимович Рябов (рос. Василий Анисимович Рябов) — більшовик, один із катів, які брали участь у страті членів імператорської родини Романових у місті Алапаєвську.
Народився 25 березня 1879 року. Брав активну участь у вбивстві імператорської родини Романових у місті Алапаєвську в ніч на 5 (18) липня 1918 року. Тоді були страчені члени імператорської родини Романових: Великі Князі Костянтин Костянтинович, Іоанн Костянтинович, Ігор Костянтинович, Сергій Михайлович, Велика Княгиня Єлизавета Федорівна, князь Володимир Палей. У списку Алапаєвських чекістів, причетних до вбивства членів царської родини, Рябов був під двадцять першим номером. Алапаєвських в'язнів чекісти не розстрілювали, а скидали живцем до покинутої і напівзатопленої рудної шахти поблизу села Синячиха. На дні шахти була яма глибиною близько одинадцяти метрів, у якій тіла не скоро були виявлені.
Народився 25 березня 1879 року. Брав активну участь у вбивстві імператорської родини Романових у місті Алапаєвську в ніч на 5 (18) липня 1918 року. Тоді були страчені члени імператорської родини Романових: Великі Князі Костянтин Костянтинович, Іоанн Костянтинович, Ігор Костянтинович, Сергій Михайлович, Велика Княгиня Єлизавета Федорівна, князь Володимир Палей. У списку Алапаєвських чекістів, причетних до вбивства членів царської родини, Рябов був під двадцять першим номером. Алапаєвських в'язнів чекісти не розстрілювали, а скидали живцем до покинутої і напівзатопленої рудної шахти поблизу села Синячиха. На дні шахти була яма глибиною близько одинадцяти метрів, у якій тіла не скоро були виявлені.
Василь Рябов залишив спогади, у яких засвідчив свою особисту участь у вбивстві. Далі текст російською мовою з помилками автора: «Сначала мы подвели Вел. Княгиню Елизавету к шахте. Сбросив ее в шахту, мы в течение некоторого времени слышали как она барахталась в воде. Затем мы сбросили и инокиню Варвару за ней. Опять мы услышали плеск воды и затем голоса двух женщин. Стало очевидно, что, вытащив себя из воды, Вел. Княгиня также вытащила и свою спутницу. Тогда, не имея другого выхода, мы сбросили туда и всех мужчин.
Никто из них, повидимому, не утонул и не захлебнулся в воде, и через некоторое время мы снова могли слышать почти все их голоса.
Тогда я бросил туда гранату. Она взорвалась и все было тихо... Мы решили немного подождать, проверить если все они погибли. Вскоре мы услышали разговор и едва слышный стон. Я бросил туда еще одну гранату. И что же вы думаете – из под земли мы услышали пение! Я был объят ужасом. Они пели молитву «Спаси, Господи, люди Твоя!»
У нас больше не было гранат, однако невозможно было оставить дело незаконченным. Мы решили завалить шахту сухим хворостом и зажечь его. Сквозь густой дым еще долгое время продолжало доноситься до нас их пение...».
Незабаром після участі у цьому кривавому злочині Рябов переїхав із Сибіру до Житомира. Тут він проживав на вулиці Івана Франка (у минулому Гімназична), завідував історичним архівом, потім спився.
Помер Василь Онисимович Рябов у віці 57 років у день свого народження, 25 березня 1936 року. Похований на Вільському (Російському) кладовищі разом із дочкою та дружиною. Як не дивно, могила більшовика знаходиться неподалік від церкви. До речі, ховали Рябова у не менш варварський спосіб, ніж він страчував членів царської родини. Як відомо, у 30-ті роки ХХ ст. зі старого Лютеранського кладовища у Житомирі почали зникати надгробні пам'ятники, а потім вони почали з'являтись на Російському (Вільському) кладовищі на могилах партійних і радянських чиновників. Прізвища попередніх "власників" затирались, а на їхньому місці записувались нові. Така історія трапилась і з пам'ятником Василю Рябову. Архітектурне оформлення пам'ятника властиве для ХІХ ст. і навіть за габаритами не підходить до його нижньої частини. В епітафії написано: «Стойкому большевику, активному бойцу за дело пролетариата тов. ВАСИЛИЮ ОНИСИМОВИЧУ РЯБОВУ…». (по-батькові чомусь написано українською мовою). Також можна розгледіти залишки неохайно стертого попереднього напису.
