Кароль-Антоній Недзялковський (псевдонім: «ks. Antoni Rawicz») — єпископ-помічник Могильовської архідієцезії (1897-1901), луцький і житомирський єпископ (1901-1911).
Народився в селі Мінковці Дубенського повіту Волинської губернії в родині землевласників гербу Равіч, як син Франциска і Марії Дзенчинської. У 1856-1862 рр. здобував початкову освіту в повітовій шляхетській школі в Луцьку, потім у Кам'янець-Подільській чоловічій гімназії. 6 вересня 1862 року Недзялковський вступив до духовної семінарії в Кам'янці-Подільському, звідки 1863 року його послали навчатися в Духовну академію до Санкт-Петербурга, яку він закінчив 20 червня 1867 року зі ступенем магістра теології.
Ординарій Луцько-Житомирської дієцезії Каспар Боровський призначив Кароля-Антонія викладачем літургіки і співів у Житомирській римо-католицькій семінарії. 25 січня (за деякими джерелами 23 січня) 1869 року Кароль Недзялковський був висвячений у сан пресвітера. Незабаром після цього єпископ Боровський був вигнаний з рідної єпархії і висланий до Сибіру за те, що відстоював права місцевих католиків (більшу частину яких становили етнічні поляки) молитися рідною мовою. Це стало початком жорсткої духовної і адміністративної кризи Луцько-Житомирської дієцезії, подолати яку судилося Каролю-Антонію Недзялковському.
З 1869 по 1871 Недзялковський був вікарієм у Житомирі. Молодому священнику була доручена справа покращення проведення обрядів у Житомирському кафедральному соборі святої Софії. І його старання не залишилися непоміченими - незабаром на них звернув увагу єпископ-суфраган дієцезії Людвіг Брінк, який у 1872 р. запропонував Недзялковському місце секретаря єпископської консисторії, тобто канцлера Житомирської єпископальної курії. Цю посаду отець Кароль займав десять років, одночасно ведучи активну наукову діяльність.
У 1867-1897 рр. був професором церковного співу та літургіки, а потім канонічного та державного законів, а також історії Католицької Церкви в Духовній Семінарії у Житомирі. У 1881 р. Недзялковський знову почав викладати в Житомирській семінарії, що відкрилася після чотирирічної перерви, причиною якої були політичні репресії з боку уряду. У 1884 р. став каноніком катедрального капітулу в Житомирі та в Луцьку, а 28 червня 1890 займає посаду ректора Духовної семінарії в Житомирі.
21 червня 1897 року Кароль-Антоній Недзялковський був висвячений у сан єпископа і вступив на посаду титулярного єпископа Самос і суфрагана Могильовського. Після смерті митрополита Симона Мартіна Козловського він тимчасово керував Могильовською митрополією, а з 1897 по 1901 був ректором Санкт-Петербурзької духовної академії, зайнявши це місце після Болеслава Ієроніма Клопотовського, який став у той час ординарієм Луцьким та Житомирським. Клопотовський недовго керував єпархією - 1901 року його не стало. Кароль-Антоній посів його місце. 3 квітня (15 квітня) 1901 р. був преконізований на луцького і житомирського єпископа. 26 квітня 1901 року його було введено на посаду Луцько-Житомирської дієцезії. Цю посаду він займав до 1911 року. У Житомирі заклав дієцезіальний музей і школу органістів. Відмовився від пропонованої йому посади митрополита Могильова. У свою чергу, царський уряд не прийняв його відмови від правління в Луцько-Житомирській дієцезії. 5 грудня 1897 року Недзялковський отримав єпископську хіротонію. У 1899—1901 рр. був капітульним вікарієм Могильовської архідієцезії, адміністратором Мінської дієцезії, одночасно ректором Санкт-Петербурзької Духовної Академії. У 1900 р. отримав докторат honoris causa цієї академії.
24 березня 1905 року Департаментом іноземних сповідань було видано циркуляр про скасування державних постанов, що обмежували релігійну свободу римо-католиків. Після цього єпископ Недзялковський негайно оголосив про з'їзд духовенства Луцько-Житомирської та Кам'янецької дієцезій, на якому розглядались нагальні проблеми місцевих католиків. Єпископ ретельно перевіряв стан кожного приходу, відбудовував храми, писав незліченні апостольські послання, в яких не втомлювався піднімати дух віри у своїй пастві; за короткий час організував Товариство взаємодопомоги священиків Луцько-Житомирської та Кам'янецької дієцезій, а також дієцезіальний музей. Це певним чином компенсувало брак наукової діяльності, від чого єпископ дуже страждав, будучи за покликанням вченим, а не адміністратором.
Тим часом здоров'я ординарія почало погіршуватись. 31 березня 1910 р. він написав листа кардиналу Маріо Валі, в якому просив звільнити його з посади. 15 січня 1911 року єпископ Кароль Недзялковський передав управління єпархією єпископу-суфрагану Лонгіну Жарновецькому. У перші дні березня він зліг. Лікарі констатували рак шлунку. 25 березня 1911 року Кароль-Антоній Недзялковський помер. Похований біля каплиці на Польському (Католицькому) кладовищі у Житомирі. Поруч знаходяться могили Фаустина Йосиповича Лісіцького та Анджея Федуковича.
