Омелян Сеник

Омелян Сеник

Омелян Сеник (19 січня 1891, Яворів (тепер Львівська обл.) — 30 серпня 1941, Житомир) — один із керівних членів Організації українських націоналістів (ОУН). Псевдоніми: Грибівський, Канцлер. 

Під час Першої світової війни служив у австрійській армії, після проголошення ЗУНР - сотник Галицької армії. З 1921 — член Української військової організації (УВО), з 1924 - бойовий референт Крайової команди УВО. У 1928-29 - Крайовий комендант УВО. Деякий час - головний редактор органу УВО "Сурма". З 1927 - член Проводу (Правління) українських націоналістів (керівний орган ОУН). У 1929 Омелян Cеник був делегатом Першого Конгресу українських націоналістів у Відні. У 1930 роках — член Вищого (чотириособового) Проводу ОУН, Канцлер Проводу ОУН. В організації відповідав за внутрішню політику, вів організаційну роботу. У 1930-ті здійснив ряд організаційних поїздок до США, Канади, Аргентини, Бразилії.

У 1934 році в Празі поліція захопила так званий "Архів Сеника", який містив відомості про підпільну діяльність ОУН. Це спричинило численні арешти членів організації, а сам "Архів" був одним із основних обвинувальних документів на Варшавському процесі 1935-1936. Омелян Сеник був запідозрений у зраді, але Революційний трибунал ОУН його виправдав. Після загибелі Євгена Коновальця Сеник за допомогою Ярослава Барановського фактично зосередив у своїх руках керівництво ОУН, активно впливаючи на політику Андрія Мельника, який формально керував організацією. О. Сеник був головуючим на II Великому Зборі ОУН у Римі. У 1940 група провідних діячів ОУН почала вимагати відставки Сеника та Ярослава Барановського, що спричинило внутрішню кризу в ОУН і призвело до розколу організації на "мельниківців" і "бандерівців".

На початку радянсько-німецької війни 1941-1945 рр. призначений керівником Основної похідної групи ОУН (А. Мельника), яка мала дістатися Києва і проголосити державність України. 30 серпня 1941 року був убитий разом із Миколою Сціборським у Житомирі, де разом із ним і похований у підземному склепі на території Свято-Преображенського кафедрального собору.

"Похід на Київ" цієї групи завершили Олег Олександрович Кандиба (Олег Ольжич) і Микола Величківський.