Микола Орестович Сціборський (28 березня 1897 – 30 серпня 1941) — український національний діяч, полковник. Псевдо "Богдан". Брав участь у створенні Української Народної Республіки (1917-1920). Потім один із керівників ОУН (1929). За фахом - інженер-економіст.
Народився 28 березня 1897 року в Житомирі. На початку Першої світової війни 1914–1918 призваний до російської армії, капітан російської армії. У 1917 перейшов на службу до армії УНР. З 1920 — підполковник. Після поразки УНР перебував у еміграції в Чехословаччині та Франції.
У 1929 році закінчив Українську господарську академію у Подєбрадах, де у 1925 році створив Легію українських націоналістів, котра пізніше об′єдналася з іншими націоналістичними організаціями в ОУН. З 1927 входив до Проводу (Правління) українських націоналістів. У 1928–1934 видавав у Празі ідеологічний орган ОУН - журнал "Розбудова нації", співпрацював з іншими націоналістичними виданнями - "Державна нація", "Сурма", "Українське слово". У 1929 — делегат Першого Конгресу українських націоналістів у Відні, обраний першим заступником голови Проводу українських націоналістів. Був другою особою в ОУН; після вбивства Євгена Коновальця деякий час виконував обов′язки голови ОУН, однак так і не зміг завоювати авторитет одноосібного керівника. Фактично, влада перебувала в руках тріумвірату (Ярослав Барановський, Омелян Сеник, Олег Ольжич).
Сціборський — ідеолог українського організованого націоналізму, зокрема, так званого солідаризму і корпоративного державного устрою. Теоретик офіційних видань ОУН, автор численних статей у націоналістичних журналах "Державна Нація", "Розбудова Нації", "Сурма", тижневику "Укр. Слово" (Париж) і в різних альманахах; співавтор проекту конституції української держави.
Був прихильником (корпоративізму). У вересні 1939, за дорученням А. Мельника розробив проект Конституції України, яка передбачала "тоталітарний, авторитарний, професійно-становий" устрій держави. У 1940 році, після розколу ОУН на "бандерівців" і "мельниківців", перейшов на бік Андрія Мельника, призначений референтом пропаганди.
На початку Великої Вітчизняної Війни вирушив до Києва у складі основної похідної групи для участі у створенні місцевої адміністрації та поліції. Загинув разом з Омеляном Сеником у Житомирі в результаті терористичного акту. Представники Мельника і Тараса Бульби-Боровця звинуватили у вбивстві прихильників Степана Бандери, зокрема бандерівця Кузія, який і застрелив "мельниківців". Інші джерела стверджують, що за вбивством стояв агент НКВС Кіндрат Полуведько. Похований Микола Сціборський у Житомирі на території Преображенського собору в підземному склепі. Похорони Сціборського і Сеника, незважаючи на дощ, перетворились на масову маніфестацію, в якій, за словами прихильників ОУН, взяло учать до 3000 чоловік.
