 |
| Олексій Миколайович Кот |
У 1923 році група токмачан (в їх числі і батьки Олексія Миколайовича) переселились на вільні землі (за 20 кілометрів від Великого Токмаку) і створила там село Юхимівку.
Першою вчителькою Олексія Миколайовича була Клавдія Матвіївна Недід (потім Заслужена вчителька України).
У 1931-1933 роках навчався у школі ФЗУ заводу "Червоний Прогрес", на якому проходив практику і працював ковалем.
У 1935 році за путівкою райкому комсомолу став курсантом Харківського військового училища, яке успішно закінчив у 1938 році, обравши почесну професію захисника Вітчизни.
У 1938 році командував взводом, а потім ротою в стрілецькому полку в місті Благовещенськ.
У 1939 році закінчив Оренбургське авіаційне училище, став штурманом. В училищі став кандидатом ВКП(б). З травня 1941 року - член ВКП(б).
В роки Великої Вітчизняної війни брав участь в боях у складі бомбардувального полку АДД, який пройшов славний бойовий шлях від Житомира до Сталінграда, від Сталінграда до Берліна. Полк став Гвардійським, Червонопрапорним, Сталінградсько-Катовицьким і виховав у своїх лавах 29 героїв Радянського Союзу. За роки війни Кот Олексій Миколайович виконав 293 бойових вильота на дальньому бомбардувальнику Іл-4, став Героєм Радянського Союзу, нагороджений орденами і медалями. Закінчив війну на посаді штурмана полку (майор). В цьому ж полку прослужив понад 10 років - до червня 1952 року. Закінчив службу в авіації в 1956 році (полковником, старшим штурманом авіадивізії). Кілька років працював у книжковій торгівлі, а потім захопився журналістикою та літературною діяльністю. В різних газетах і журналах опубліковано понад 500 статей та нарисів Олексія Миколайовича. Вийшли з друку книги: "З рейдів повертались на світанку" (1978 р.), "На дальних маршрутах" (1983 р.), "Отечества крылатые сыны" (1989 р.).
Проживав у місті Житомирі, де і помер 16 липня 1997 року. Похований на Корбутівському кладовищі.
