 |
| Леонід Михайлович Аріст |
Народився Леонід Михайлович Аріст 11 травня 1927 року в Дніпропетровську. Коли розпочалися бойові дії, Леонід Михайлович був змушений евакуюватися з бабусею до міста Коканд, що в Узбекистані, а його батьки пійшли на війну. У важкі голодні воєнні роки він продовжує навчання у школі, яку закінчив із відзнакою. Після звільнення Дніпропетровська, здійснюється мрія юнака: він повертається в рідне місто і вступає до Дніпропетровського металургійного інституту.
В інституті Леонід Аріст навчався в одній групі й товаришував із майбутнім відомим ученим Михайлом Аркадійовичем Тилкіним.
У 1950 році Л. М. Аріст закінчив Дніпропетровський металургійний інститут, після чого поїхав працювати за розподілом в Челябинськ на Ковальсько-пресовий завод, де його призначають на посаду інженера-конструктора відділу головного механіка. Уже в перші дні роботи Леоніду Арісту вдається вирішити складну виробничу проблему заводу, пов'язану з багаточисленним браком при пресуванні деталей автомобілів. Рішення підказали знання, , які Леонід Михайлович одержав в інституті. Елементи машини, через недосконалу технологію травлення заготовок, мали водневу крихкість, що при подальшій обробці призводило до поломки деталі. Рекомендації молодого фахівця ліквідували брак. Це була його перша виробнича і творча перемога.
Повернувшись до Дніпропетровська, він трудиться в проектно-конструкторському технологічному інституті (ПКТИ) на посаді старшого інженера-конструктора і займається розробкою засобів механізації для гірничо-рудної та металургійної промисловості. Зокрема, їм було виконано великий обсяг робіт щодо створення нових та відновленню діючих засобів розробки і видобутку марганцевих руд. Тут Леонід Михайлович Аріст створив свої перші машини і механізми на рівні винаходів і отримав перші на них авторські свідоцтва. Ними стали машини для дистанційного таврування прокату.
У 1961 році, на запрошення Українського державного інституту з проектування металургійних заводів (Укргіпромез), він переходить туди на посаду керівника групи, а потім призначається головним конструктором відділу механізації металургійного виробництва. Вже в перші роки роботи в інституті ним з колегами були створені важливі винаходи, що внесли кардинальні перетворення в питання механізації та автоматизації технологічних процесів, важких і трудомістких робіт. Наприклад, для доменної печі № 5 меткомбінату ім. Ілліча, в її проект були закладені нові рішення засобів механізації робіт на горні та на ливарному дворі. У тoй час це була найбільша доменна піч у країні, яка стала найбільш оснащена машинами і механізмами, механізуючи і автоматизуючи технологічні процеси і важку праця горнових. Такими були системи одноноскового розливання чавуну і шлаку з випуском їх спільно через одну чавунну летку; механізація обробки стаціонарних жолобів; машина для розтину чавунної льотки і багато інших. Дослідження та аналіз зарубіжного досвіду, своїх і вітчизняних новинок лягли в основу багатьох наступних публікацій.
Його роботами зацікавився відомий вчений, директор Дон НДІ, доктор технічних наук, професор Микола Іванович Красавцев. За рекомендацією останнього і при його особистій участі узагальнюється передовий науковий і виробничий досвід і опубліковується у видавництві "Металургія", Москва, в 1966 році, перша книга Л. М. Аріста з колегами "Механізація робіт в доменних цехах".
У той період перед головним конструктором відділу механізації Укргіпромезу стало питання про вибір основного напрямку своєї діяльності, як і творчого розвитку самого відділу. До цього часу вже був великий науковий і творчий потенціал. Так, в період 1966–76 років з'являються такі ефективні винаходи, як «Установка для обробки виливниць», «Машина для термічної обробки сипучих матеріалів», «Машина для очищення шляхів», «Спосіб футеровки прибуткових надставок», «Установка для подачі сипучих матеріалів в конвертор», «Пристрій для заміни транспортерних стрічок», «Установка для транспортування агломерату». Вони і ряд інших винаходів були впроваджені у виробництво на великих металургійних комбінатах «Запоріжсталь», «Криворіжсталь», імені Ілліча, Дніпропетровському металургійному заводі імені Г. Петровського, Дніпродзержинському та Макіївському меткомбінатах і багатьох інших металургійних підприємствах країни.
Про високий рівень створених і впроваджених розробок свідчать і отримані Леонідом Арістом 8 медалей Виставки досягнень народного господарства СРСР (BДHГ СРСР). У цей же період Леонід Михайлович Аріст за досягнуті успіхи в роботі і за ефективність впроваджених у виробництво новинок, нагороджується медаллю «За доблесну працю в ознаменування 100-річчя з дня народження В. І .Леніна» і 14 значками «Відмінник винахідництва та раціоналізації».
Л. М. Аріст успішно поєднує виробничу, наукову, громадську та літературну діяльність. Його новаторські устремління привертають до себе увагу кафедри металургійного обладнання ДМетІ, з якою у нього зав'язується багаторічна творча співдружність. Він затверджується на цій кафедрі претендентом для захисту кандидатської дисертації. Зав. кафедрою, відомий вчений, доктор технічних наук, професор Віктор Михайлович Гребеник стає його науковим керівником. Накопичені знання і досвід дозволили йому в 1970 році успішно захистити дисертацію на тему: «Розробка, вдосконалення та дослідження деяких видів агломераційного і доменного устаткування». Леоніду Михайловичу було присуджено вчений ступінь кандидата технічних наук. Пригадується з доброю посмішкою епізод, що стався під час захисту Л. М. Арістом дисертації. Оскільки тема його роботи була на стику доменного виробництва та термічної обробки металу, два видатних вчених, терміст академік К. Ф. Стародубов і доменщик професор І. І. Коробов, сидячи поруч під час захисту, посперечалися між собою, чий же все-таки Леонід Михайлович учень — Кирила Федоровича або ж Іллі Івановича. Кожен з них хотів у ньому бачити свого вихованця. За вирішенням спору вони звернулися особисто до дисертанту. Аріст обійняв своїх вчителів, поцілував кожного з них і сказав: «Я був і залишаюся вашим учнем на все життя». Вчені залишилися відповіддю задоволені.
Пізніше ця дисертація лягла в основу його нової книги «Модернізація і довговічність агломераційного і доменного устаткування», що вийшла в 1973 році у видавництві «Металургія», Москва, обсягом понад 32 друкованих аркушів і значним накладом.
Леонід Михайлович Аріст систематично підвищує свої знання не тільки науково-технічні, але й правові у сфері винахідництва. Так, у 1969 році в Москві він з відзнакою закінчив Центральні курси підвищення кваліфікації керівних працівників з питань патентознавства і винахідництва і в 1975 році, також з відзнакою, Центральний інститут підвищення кваліфікації керівних працівників і спеціалістів народного господарства в галузі патентної роботи, отримавши другу вищу освіту з присвоєнням кваліфікації інженер-патентознавець. У цей же період він продовжує підвищувати свою кваліфікацію в пріоритетних галузях науки і техніки, закінчивши 1973 року при МЧМ СРСР курси на тему: «Наукові основи проектування і економіка чорної металургії». У 1974 році, при Університеті технічного прогресу, вивчив курс за темою: «Експлуатація та наладка гідросистем».
Тому відповідь на питання про вибір генерального напрямку в роботі для самого себе і свого відділу був уже вирішений тим науково-технічним багажем, який він накопичив протягом тривалої та успішної науково-виробничої діяльності. Леонід Аріст тоді, як і тепер вважає, що аглодоменне і сталеплавильне виробництво є цілиною в металургії. Адже робота в них пов'язана з переміщенням тисяч тонн сировинних і шихтових матеріалів, з рідкими розплавами металу і шлаку, з роботами в умовах високих температур і загазованому середовищі. Не багато фахівці в той час йшли на роботу в настільки «непрестижні» галузі металургії. Більше привертало прокатне і трубопрокатне виробництво. Однак Леонід Михайлович Аріст вважав інакше і йшов туди, де важче, а значить і цікавіше, хоч і ризикованіше. Так, Леонід Михайлович згадував, що при проектуванні киснево-конверторного цеху меткомбінату «Азовсталь» було розпорядження Міністерства чорної металургії СРСР про повторення всіх технічних рішень і використання устаткування вже побудованого недавно Новолипецького киснево-конверторного цеху № 2 за проектом Московського Гіпромезу. Він тоді вважався найкращим у країні. Однак Аріст з колегами вибрали багато більш прогресивних рішень для «Азовсталі». Так, у рішенні забезпечення виробництва шихтовими матеріалами був прийнятий принцип безперервної механізованої й автоматизованої систем подачі та розподілу шихти і ряд інших новацій. Московський Гіпромез дав негативний висновок на такий зухвалий проект. Однак, на щастя, це сталося тоді, коли що-небудь змінити було вже пізно, а заготовлені в Міністерстві накази про догани і оргвисновки для покарання «неслухняних» не знадобилися, оскільки цех був запущений з ходу, а переможців, як відомо, не судять. Потім за цими новаціям побудували киснево-конверторний цех на Череповецькому, ім. Дзержинського, та Магнітогорському меткомбінатах. Тоді всe було на межі горезвісного «шкідництва», та пощастило — настали інші часи.
Найбільш результативним у творчому відношенні був період роботи після 1976 року, коли в країні розгорнулося активне будівництво металургійних об'єктів. Так у новому унікальному киснево-конверторному цеху меткомбінату «Азовсталь», запущеному наприкінці 1977 року, про який говорилося вище, було використано більше 20 винаходів, на подібному конверторному цеху меткомбінату ім. Дзержинского впроваджено понад 25 винаходів. Була пущена найбільша в світі доменна піч № 9 на меткомбінаті "Криворіжсталь», на об'єктах якої також використано кілька винаходів. За вказані роботи, 1976 року його нагороджують срібною медаллю ВДНГ СРСР. Досить сказати, що тільки один сміливий винахід, як подача з Ново-Криворізького ГЗК агломерату до доменної печі без перевантаження на відстань 1450 метрів, ліквідувало необхідність у наявності декількох залізничних складів, засобів їх навантаження і розвантаження, скоротило вміст в агломераті пилоподібних матеріалів, що підвищило продуктивність самої доменної печі. Цей винахід успішно експлуатується вже багато років .
У цей період виходять нові книги Леоніда Аріста: «Механізація робіт у конверторних цехах», «Металургія», Москва, 1977; «Механізація важких і трудомістких робіт у металургійних цехах», «Металургія», Москва, 1978; «Засоби комплексної механізації в металургійному виробництві», Київ, «Техніка», 1981; «Механізовані засоби для переміщення сипучих матеріалів у сталеплавильних цехах», «Металургія», Москва, 1984. Видається унікальна науково-популярна книга з винахідництва «Життя винаходів», Київ, «Техніка», 1984, що отримала диплом товариства «Знання». Ця книга показує не тільки творців видатних винаходів, а й навчає основам винахідницької творчості, увібравши в себе кращі традиції вчених-популяризаторів науки і техніки, як М. Вавилова, Л. Капіци та ін. Сторінки книги привертають читачів своєю цікавістю і громадянською позицією, закликають брати приклад з великих учених і винахідників, як І. Кулібін, Т. Едісон, В. Шухов, Є. Патон та інших. Особливо ця книга стала привабливою для молоді.
Творча співдружність з ученими, особистий колосальний досвід створення винаходів, дослідження машин і механізмів, вивчення і узагальнення зарубіжного досвіду лягли в основу тритомного навчального посібника для студентів ВНЗ «Механізація робіт у чорній металургії», 1984, 1989, 1992 роки, який вийшов уперше в світовій практиці послідовно в Київському видавництві «Вища школа». Потім побачили світ інші книги: «Механізація робіт на допоміжних ділянках металургійних цехів», Київ, «Техніка», 1985; «Шлях у винахідництво», «Промінь», Дніпропетровськ, 1986; «Механізація робіт у реконструйованих металургійних цехах», Київ, «Техніка», 1987; «Одна — але полум'яна пристрасть», «Промінь», Дніпропетровськ, 1989; «Механізація робіт у доменному та сталеплавильному виробництвах», Київ, «Техніка», 1991 р.; «Винахідницькі розсипи», Дніпропетровськ, 1992; «Колиска заводів», Дніпропетровськ, 2004.
На тлі серйозних наук, техніки і винаходів, неординарні здібності Леоніда Михайловича Аріста проявилися в його «хобі» — написанні віршів, особливо дитячих, які були опубліковані в книзі «Котигорошкове поле», видавництво «Промінь», Дніпропетровськ, 1989.
За заслуги в галузі винахідницької діяльності та велику кількість впроваджених високоефективних винаходів зі значним економічним ефектом, у 1985 році Л. М. Арісту було присвоєно почесне звання «Заслужений винахідник України», а в 1988 році йому за активну винахідницьку діяльність присуджується премія ім. В. К. Семінського.
За використання в металургії нових розробок, МЧМ СРСР у 1988, а потім в 1990 році нагороджує його нагрудними знаками «За механізацію та автоматизацію в металургії», а також декількома Дипломами різних ступенів ВДHГ СРСР і ВДНГ УРСР. Крім цього він нагороджений Почесною грамотою ВЦРПС, почесними грамотами Центральної та обласної рад ВТВР, знаками «Переможець соцзмагання» і двома знаками «Фонду миру» за активну громадську роботу в галузі сприяння цьому фонду.
Леонід Михайлович Аріст іще у 1965 році обирається головою ради товариства винахідників і раціоналізаторів Укргіпромезу, залишаючись беззмінним багато років. Більше тридцяти років він є експертом і громадським консультантом з питань створення, охорони та реалізації інтелектуальної власності низки організацій, кореспондентом газети «Днепр вечерний», де багато років вів рубрику «Еврика», пропагуючи кращі традиції світової науки і техніки, спадщину великих учених світу, сучасних винахідників і раціоналізаторів, прищеплюючи цим смак до творчості у молодого покоління.
Леонід Аріст систематично публікувався в періодичних виданнях журналів, таких як: «Зроблено в Україні», «Технополіс» та «Інтелектуальна власність» / м. Київ /, будучи в останньому членом редколегії.
Завдяки його знанням і кваліфікованій допомозі, десятки інженерів, лікарів, студентів, працівників сільського господарства, підприємців, та й просто умільців стали винахідниками, зумівши захистити свої новації Державними охоронними документами і втілити в життя свої задумки.
У 1992 році Леоніда Михайловича обирають Академічним радником Міжнародної інженерної академії. Того ж року Державне патентне відомство України "Держпатент" присвоює йому кваліфікацію патентного повіреного України, представника у справах інтелектуальної власності. У 1999 році Міжнародна інженерна академія, за великий особистий внесок у науку і техніку, присудила Л. М. Арісту премію ім. академіка К. Ф. Стародубова. У 2002 році Держдепартамент інтелектуальної власності нагороджує його знаком «Творець», а в 2006 році знаком «Автор». У 2004 році його обирають дійсним членом (академіком) Академії будівництва України і членом Національної Спілки журналістів України. У 2005 році два винаходи, створених ним з колегами в Укргіпромезі були визнані Держдепартаментом інтелектуальної власності України кращими в країні в номінації «Хімія і металургія» з присудженням І-го місця, премії і диплома.
Леонід Михайлович Аріст є учасником Другої світової війни, а за багаторічну творчу працю нагороджений медаллю «Ветеран праці». У 2004 році йому була вручена грамота мера Дніпропетровська «Подяка міського голови за багаторічну плідну працю, високий пpoфecioнaлiзм, вагомий особистий внесок у розбудову металургійної промисловості України».
У 2006 році Л. М. Аріста Вищою атестаційною комісією України (ВАК) був вручений «Диплом Доктора філософії» в галузі технічних наук, міжнародного зразка. У цьому ж році він одержав медаль Укргіпромезу «За бездоганну працю» I ступеня. У 2006 році Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека в серії «Вчені Дніпропетровщини», випустила про нього і його творчість книгу під назвою «Аріст Леонід Михайлович: людина-легенда».
Помер Леонід Михайлович Аріст у 2008 році. 8 вересня 2009 року в Дніпропетровську на стіні будинку, в якому мешкав Л. М. Аріст було встановлено пам'ятну дошку.
В інституті Леонід Аріст навчався в одній групі й товаришував із майбутнім відомим ученим Михайлом Аркадійовичем Тилкіним.
У 1950 році Л. М. Аріст закінчив Дніпропетровський металургійний інститут, після чого поїхав працювати за розподілом в Челябинськ на Ковальсько-пресовий завод, де його призначають на посаду інженера-конструктора відділу головного механіка. Уже в перші дні роботи Леоніду Арісту вдається вирішити складну виробничу проблему заводу, пов'язану з багаточисленним браком при пресуванні деталей автомобілів. Рішення підказали знання, , які Леонід Михайлович одержав в інституті. Елементи машини, через недосконалу технологію травлення заготовок, мали водневу крихкість, що при подальшій обробці призводило до поломки деталі. Рекомендації молодого фахівця ліквідували брак. Це була його перша виробнича і творча перемога.
Повернувшись до Дніпропетровська, він трудиться в проектно-конструкторському технологічному інституті (ПКТИ) на посаді старшого інженера-конструктора і займається розробкою засобів механізації для гірничо-рудної та металургійної промисловості. Зокрема, їм було виконано великий обсяг робіт щодо створення нових та відновленню діючих засобів розробки і видобутку марганцевих руд. Тут Леонід Михайлович Аріст створив свої перші машини і механізми на рівні винаходів і отримав перші на них авторські свідоцтва. Ними стали машини для дистанційного таврування прокату.
У 1961 році, на запрошення Українського державного інституту з проектування металургійних заводів (Укргіпромез), він переходить туди на посаду керівника групи, а потім призначається головним конструктором відділу механізації металургійного виробництва. Вже в перші роки роботи в інституті ним з колегами були створені важливі винаходи, що внесли кардинальні перетворення в питання механізації та автоматизації технологічних процесів, важких і трудомістких робіт. Наприклад, для доменної печі № 5 меткомбінату ім. Ілліча, в її проект були закладені нові рішення засобів механізації робіт на горні та на ливарному дворі. У тoй час це була найбільша доменна піч у країні, яка стала найбільш оснащена машинами і механізмами, механізуючи і автоматизуючи технологічні процеси і важку праця горнових. Такими були системи одноноскового розливання чавуну і шлаку з випуском їх спільно через одну чавунну летку; механізація обробки стаціонарних жолобів; машина для розтину чавунної льотки і багато інших. Дослідження та аналіз зарубіжного досвіду, своїх і вітчизняних новинок лягли в основу багатьох наступних публікацій.
Його роботами зацікавився відомий вчений, директор Дон НДІ, доктор технічних наук, професор Микола Іванович Красавцев. За рекомендацією останнього і при його особистій участі узагальнюється передовий науковий і виробничий досвід і опубліковується у видавництві "Металургія", Москва, в 1966 році, перша книга Л. М. Аріста з колегами "Механізація робіт в доменних цехах".
У той період перед головним конструктором відділу механізації Укргіпромезу стало питання про вибір основного напрямку своєї діяльності, як і творчого розвитку самого відділу. До цього часу вже був великий науковий і творчий потенціал. Так, в період 1966–76 років з'являються такі ефективні винаходи, як «Установка для обробки виливниць», «Машина для термічної обробки сипучих матеріалів», «Машина для очищення шляхів», «Спосіб футеровки прибуткових надставок», «Установка для подачі сипучих матеріалів в конвертор», «Пристрій для заміни транспортерних стрічок», «Установка для транспортування агломерату». Вони і ряд інших винаходів були впроваджені у виробництво на великих металургійних комбінатах «Запоріжсталь», «Криворіжсталь», імені Ілліча, Дніпропетровському металургійному заводі імені Г. Петровського, Дніпродзержинському та Макіївському меткомбінатах і багатьох інших металургійних підприємствах країни.
Про високий рівень створених і впроваджених розробок свідчать і отримані Леонідом Арістом 8 медалей Виставки досягнень народного господарства СРСР (BДHГ СРСР). У цей же період Леонід Михайлович Аріст за досягнуті успіхи в роботі і за ефективність впроваджених у виробництво новинок, нагороджується медаллю «За доблесну працю в ознаменування 100-річчя з дня народження В. І .Леніна» і 14 значками «Відмінник винахідництва та раціоналізації».
Л. М. Аріст успішно поєднує виробничу, наукову, громадську та літературну діяльність. Його новаторські устремління привертають до себе увагу кафедри металургійного обладнання ДМетІ, з якою у нього зав'язується багаторічна творча співдружність. Він затверджується на цій кафедрі претендентом для захисту кандидатської дисертації. Зав. кафедрою, відомий вчений, доктор технічних наук, професор Віктор Михайлович Гребеник стає його науковим керівником. Накопичені знання і досвід дозволили йому в 1970 році успішно захистити дисертацію на тему: «Розробка, вдосконалення та дослідження деяких видів агломераційного і доменного устаткування». Леоніду Михайловичу було присуджено вчений ступінь кандидата технічних наук. Пригадується з доброю посмішкою епізод, що стався під час захисту Л. М. Арістом дисертації. Оскільки тема його роботи була на стику доменного виробництва та термічної обробки металу, два видатних вчених, терміст академік К. Ф. Стародубов і доменщик професор І. І. Коробов, сидячи поруч під час захисту, посперечалися між собою, чий же все-таки Леонід Михайлович учень — Кирила Федоровича або ж Іллі Івановича. Кожен з них хотів у ньому бачити свого вихованця. За вирішенням спору вони звернулися особисто до дисертанту. Аріст обійняв своїх вчителів, поцілував кожного з них і сказав: «Я був і залишаюся вашим учнем на все життя». Вчені залишилися відповіддю задоволені.
Пізніше ця дисертація лягла в основу його нової книги «Модернізація і довговічність агломераційного і доменного устаткування», що вийшла в 1973 році у видавництві «Металургія», Москва, обсягом понад 32 друкованих аркушів і значним накладом.
Леонід Михайлович Аріст систематично підвищує свої знання не тільки науково-технічні, але й правові у сфері винахідництва. Так, у 1969 році в Москві він з відзнакою закінчив Центральні курси підвищення кваліфікації керівних працівників з питань патентознавства і винахідництва і в 1975 році, також з відзнакою, Центральний інститут підвищення кваліфікації керівних працівників і спеціалістів народного господарства в галузі патентної роботи, отримавши другу вищу освіту з присвоєнням кваліфікації інженер-патентознавець. У цей же період він продовжує підвищувати свою кваліфікацію в пріоритетних галузях науки і техніки, закінчивши 1973 року при МЧМ СРСР курси на тему: «Наукові основи проектування і економіка чорної металургії». У 1974 році, при Університеті технічного прогресу, вивчив курс за темою: «Експлуатація та наладка гідросистем».
Тому відповідь на питання про вибір генерального напрямку в роботі для самого себе і свого відділу був уже вирішений тим науково-технічним багажем, який він накопичив протягом тривалої та успішної науково-виробничої діяльності. Леонід Аріст тоді, як і тепер вважає, що аглодоменне і сталеплавильне виробництво є цілиною в металургії. Адже робота в них пов'язана з переміщенням тисяч тонн сировинних і шихтових матеріалів, з рідкими розплавами металу і шлаку, з роботами в умовах високих температур і загазованому середовищі. Не багато фахівці в той час йшли на роботу в настільки «непрестижні» галузі металургії. Більше привертало прокатне і трубопрокатне виробництво. Однак Леонід Михайлович Аріст вважав інакше і йшов туди, де важче, а значить і цікавіше, хоч і ризикованіше. Так, Леонід Михайлович згадував, що при проектуванні киснево-конверторного цеху меткомбінату «Азовсталь» було розпорядження Міністерства чорної металургії СРСР про повторення всіх технічних рішень і використання устаткування вже побудованого недавно Новолипецького киснево-конверторного цеху № 2 за проектом Московського Гіпромезу. Він тоді вважався найкращим у країні. Однак Аріст з колегами вибрали багато більш прогресивних рішень для «Азовсталі». Так, у рішенні забезпечення виробництва шихтовими матеріалами був прийнятий принцип безперервної механізованої й автоматизованої систем подачі та розподілу шихти і ряд інших новацій. Московський Гіпромез дав негативний висновок на такий зухвалий проект. Однак, на щастя, це сталося тоді, коли що-небудь змінити було вже пізно, а заготовлені в Міністерстві накази про догани і оргвисновки для покарання «неслухняних» не знадобилися, оскільки цех був запущений з ходу, а переможців, як відомо, не судять. Потім за цими новаціям побудували киснево-конверторний цех на Череповецькому, ім. Дзержинського, та Магнітогорському меткомбінатах. Тоді всe було на межі горезвісного «шкідництва», та пощастило — настали інші часи.
Найбільш результативним у творчому відношенні був період роботи після 1976 року, коли в країні розгорнулося активне будівництво металургійних об'єктів. Так у новому унікальному киснево-конверторному цеху меткомбінату «Азовсталь», запущеному наприкінці 1977 року, про який говорилося вище, було використано більше 20 винаходів, на подібному конверторному цеху меткомбінату ім. Дзержинского впроваджено понад 25 винаходів. Була пущена найбільша в світі доменна піч № 9 на меткомбінаті "Криворіжсталь», на об'єктах якої також використано кілька винаходів. За вказані роботи, 1976 року його нагороджують срібною медаллю ВДНГ СРСР. Досить сказати, що тільки один сміливий винахід, як подача з Ново-Криворізького ГЗК агломерату до доменної печі без перевантаження на відстань 1450 метрів, ліквідувало необхідність у наявності декількох залізничних складів, засобів їх навантаження і розвантаження, скоротило вміст в агломераті пилоподібних матеріалів, що підвищило продуктивність самої доменної печі. Цей винахід успішно експлуатується вже багато років .
У цей період виходять нові книги Леоніда Аріста: «Механізація робіт у конверторних цехах», «Металургія», Москва, 1977; «Механізація важких і трудомістких робіт у металургійних цехах», «Металургія», Москва, 1978; «Засоби комплексної механізації в металургійному виробництві», Київ, «Техніка», 1981; «Механізовані засоби для переміщення сипучих матеріалів у сталеплавильних цехах», «Металургія», Москва, 1984. Видається унікальна науково-популярна книга з винахідництва «Життя винаходів», Київ, «Техніка», 1984, що отримала диплом товариства «Знання». Ця книга показує не тільки творців видатних винаходів, а й навчає основам винахідницької творчості, увібравши в себе кращі традиції вчених-популяризаторів науки і техніки, як М. Вавилова, Л. Капіци та ін. Сторінки книги привертають читачів своєю цікавістю і громадянською позицією, закликають брати приклад з великих учених і винахідників, як І. Кулібін, Т. Едісон, В. Шухов, Є. Патон та інших. Особливо ця книга стала привабливою для молоді.
Творча співдружність з ученими, особистий колосальний досвід створення винаходів, дослідження машин і механізмів, вивчення і узагальнення зарубіжного досвіду лягли в основу тритомного навчального посібника для студентів ВНЗ «Механізація робіт у чорній металургії», 1984, 1989, 1992 роки, який вийшов уперше в світовій практиці послідовно в Київському видавництві «Вища школа». Потім побачили світ інші книги: «Механізація робіт на допоміжних ділянках металургійних цехів», Київ, «Техніка», 1985; «Шлях у винахідництво», «Промінь», Дніпропетровськ, 1986; «Механізація робіт у реконструйованих металургійних цехах», Київ, «Техніка», 1987; «Одна — але полум'яна пристрасть», «Промінь», Дніпропетровськ, 1989; «Механізація робіт у доменному та сталеплавильному виробництвах», Київ, «Техніка», 1991 р.; «Винахідницькі розсипи», Дніпропетровськ, 1992; «Колиска заводів», Дніпропетровськ, 2004.
На тлі серйозних наук, техніки і винаходів, неординарні здібності Леоніда Михайловича Аріста проявилися в його «хобі» — написанні віршів, особливо дитячих, які були опубліковані в книзі «Котигорошкове поле», видавництво «Промінь», Дніпропетровськ, 1989.
За заслуги в галузі винахідницької діяльності та велику кількість впроваджених високоефективних винаходів зі значним економічним ефектом, у 1985 році Л. М. Арісту було присвоєно почесне звання «Заслужений винахідник України», а в 1988 році йому за активну винахідницьку діяльність присуджується премія ім. В. К. Семінського.
За використання в металургії нових розробок, МЧМ СРСР у 1988, а потім в 1990 році нагороджує його нагрудними знаками «За механізацію та автоматизацію в металургії», а також декількома Дипломами різних ступенів ВДHГ СРСР і ВДНГ УРСР. Крім цього він нагороджений Почесною грамотою ВЦРПС, почесними грамотами Центральної та обласної рад ВТВР, знаками «Переможець соцзмагання» і двома знаками «Фонду миру» за активну громадську роботу в галузі сприяння цьому фонду.
Леонід Михайлович Аріст іще у 1965 році обирається головою ради товариства винахідників і раціоналізаторів Укргіпромезу, залишаючись беззмінним багато років. Більше тридцяти років він є експертом і громадським консультантом з питань створення, охорони та реалізації інтелектуальної власності низки організацій, кореспондентом газети «Днепр вечерний», де багато років вів рубрику «Еврика», пропагуючи кращі традиції світової науки і техніки, спадщину великих учених світу, сучасних винахідників і раціоналізаторів, прищеплюючи цим смак до творчості у молодого покоління.
Леонід Аріст систематично публікувався в періодичних виданнях журналів, таких як: «Зроблено в Україні», «Технополіс» та «Інтелектуальна власність» / м. Київ /, будучи в останньому членом редколегії.
Завдяки його знанням і кваліфікованій допомозі, десятки інженерів, лікарів, студентів, працівників сільського господарства, підприємців, та й просто умільців стали винахідниками, зумівши захистити свої новації Державними охоронними документами і втілити в життя свої задумки.
У 1992 році Леоніда Михайловича обирають Академічним радником Міжнародної інженерної академії. Того ж року Державне патентне відомство України "Держпатент" присвоює йому кваліфікацію патентного повіреного України, представника у справах інтелектуальної власності. У 1999 році Міжнародна інженерна академія, за великий особистий внесок у науку і техніку, присудила Л. М. Арісту премію ім. академіка К. Ф. Стародубова. У 2002 році Держдепартамент інтелектуальної власності нагороджує його знаком «Творець», а в 2006 році знаком «Автор». У 2004 році його обирають дійсним членом (академіком) Академії будівництва України і членом Національної Спілки журналістів України. У 2005 році два винаходи, створених ним з колегами в Укргіпромезі були визнані Держдепартаментом інтелектуальної власності України кращими в країні в номінації «Хімія і металургія» з присудженням І-го місця, премії і диплома.
Леонід Михайлович Аріст є учасником Другої світової війни, а за багаторічну творчу працю нагороджений медаллю «Ветеран праці». У 2004 році йому була вручена грамота мера Дніпропетровська «Подяка міського голови за багаторічну плідну працю, високий пpoфecioнaлiзм, вагомий особистий внесок у розбудову металургійної промисловості України».
У 2006 році Л. М. Аріста Вищою атестаційною комісією України (ВАК) був вручений «Диплом Доктора філософії» в галузі технічних наук, міжнародного зразка. У цьому ж році він одержав медаль Укргіпромезу «За бездоганну працю» I ступеня. У 2006 році Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека в серії «Вчені Дніпропетровщини», випустила про нього і його творчість книгу під назвою «Аріст Леонід Михайлович: людина-легенда».
Помер Леонід Михайлович Аріст у 2008 році. 8 вересня 2009 року в Дніпропетровську на стіні будинку, в якому мешкав Л. М. Аріст було встановлено пам'ятну дошку.
