 |
| Михайло Клименко |
Михайло Данилович Клименко (1926–1998) — український поет-лірик, літературний редактор газети "Радянська Житомирщина". Його поезія славиться гострим і свіжим поглядом на життя, чуттєвою лірикою і багатством художніх образів.
Народився Михайло Клименко 6 листопада 1926 року в селі Левкові Житомирського району в селянській сім’ї. До школи почав ходити в 1933 році. Війна розлучила його надовго з навчанням і назавжди з батьком, який загинув на фронті в 1944 році. Михайло був найстаршим у сім’ї, і це покладало на нього відповідальність і турботу за менших братів та сестер. Отримавши похоронку наприкінці війни, маленький хлопчик приховував її від хворої матері. Мати Михайла померла у 1947 році, залишивши семеро дітей. Тоді йому вже не під силу було доглядати менших дітей і ними почала опікуватися влада, яка й самому Михайлові допомогла вийти з холодної темряви сирітства.
У 1949 році Клименко закінчує Житомирський сільськогосподарський технікум і працює садоводом у рідному селі. У 1957-1959 рр. навчається в Москві на вищих літературних курсах, після закінчення яких повертається до Житомира, де аж до пенсії працює в редакції газети "Радянська Житомирщина" на посаді літературного редактора. Цілком присвячує себе літературній творчості, пише глибоко хвилюючі нариси про людей праці, поетичні репортажі, кореспонденції. Михайло Клименко систематично виступає в пресі з віршами. Був знайомий з Максимом Рильським. Саме з його благословіння 1956 року виходить з друку перша збірка поезій Михайла Даниловича "Сині очі весни", яку одразу ж помітили і читачі, і критики, схвалено оцінили високе творче обдарування молодого поета, самобутність його поезій.
У 1957 році його приймають до спілки письменників СРСР. Потім виходять книжки: «Далі голубині» (1959), «Людям радію», (1962), «Зажнив’я» (1966), «Розвидень» (1971), «Глибока струна» (1981), «Призначаю побачення рястові» (1991) та ін.
У своїх віршах поет майстерно використовував різні стилістичні прийоми. Переважна більшість творів Михайла Клименка нагадує досконалі полотна з яскравою гамою кольорів і відтінків. Поету ніколи не зраджував витончений літературний смак, такт і почуття міри:
В пізню криницю ночі
Впала зоря блискуча,
Мовби осяяти хоче
Все, що скороминуче.
Сонні кучматі верби
З річки вийшли на кручу.
Ноги у них затерпли,
Острах весь вечір мучив.
...Навіть зоря гаряча
Не пропалила поли…
Небо – зірками плаче
І не відплаче ніколи.
«В пізню криницю ночі…»
Твори поета: «Мій сад», «Перший промінь» та ін. Михайло Клименко пише щиро і просто, а лейтмотивом творчого доробку можуть стати його ж слова: «Радію соснам, сонцю і землі». Але часто поєднує у своїй творчості традиції та новаторство. Він часто звертався до білого і вільного вірша, любив сонет, цікавився таким запозиченим із східної поезії жанром як рубаї. Захопленість східною поезією призвела до того, що Михайло Данилович чи не першим в українській літературі став використовувати жанр хокку. Хокку або хайку – традиційний жанр японської пейзажної лірики, що виник у 17 столітті і не втратив популярності до наших днів. Це трирядковий вірш без рим, який одним образом має викликати в уяві закінчену картину. Але найкраще почувається і розкривається його талант у білому вірші і верлібрі, досконало володіти якими він учився на творах таких майстрів світового письменства, як Леся Українка та Іван Франко, Пабло Неруда і Назим Хікмет, Уолт Уїтмен і Гарсія Лорка. Його творчість зростала на підґрунті класичної літератури та усної народної поетичної творчості. Саме це стало основою самобутнього таланту письменника.
У 1970 році за активну роботу з художньо-етичного виховання молоді та за високий професіоналізм був удостоєний обласної премії імені Миколи Шпака.
Михайло Клименко – володар Диплому №1 лауреата Всеукраїнської премії ім. Івана Огієнка 1995 року за збірки віршів «Сині очі весни» та «Призначаю побачення рястові», який одержав у Брусилові на батьківщині Івана Огієнка.
«Співець Полісся» — так шанобливо називали й продовжують називати Михайла Клименка всі, хто знайомий з його блакитними пролісками й срібними росами, вишневим цвітом і наливними яблуками, жагучими чорнобривцями й вогненними азаліями – соковитими художніми образами численних віршів.
Помер Михайло Данилович Клименко 5 лютого 1998 року, похований у рідному селі Левкові. На 85 річницю з дня народження Михайла Клименка у Левкові Житомирської області поетові відкрили меморіальну дошку.
